Моя Арктика: живопись, стихи, песни, проза

О.Штемберг

Когда отгудит вертолет,
на миг разбудивший безбрежность,
ты, вечный полярный пилот
поймешь эту снежность и нежность.
Поймешь, что не спит океан,
рождающий розовых чаек -
желанный волшебный «обман»
в рефренах метели и лаек.
Так выглядит тундра одна,
когда мы в маршрутках столицы
сквозь время простого окна
летим по секрету, как птицы.
На Север уйдем не спросив
согласия босса и прочих,
себя за губу укусив
за тех, кто хотел, но просрочил…

© Copyright: Василий Придатко Долин, 2007
Свидетельство о публикации Стихи_Ру №1712041388
Рисунок автора

Вже не дратує! безладу невпинність,
і жах парканів, ґвАлтівний пейзаж,
і тіла замість пагорбів – рівнинність,
і Кончі замість – дАховий грильяж.
І болю замість, дИхання, рефлексів -
уп-денс і звИчка впертись в серіал,
де світом править зграя Homo-рексів,
«мілійонерство» – кляття від кидал!

На очах – світськість! Де тобі, Версаче?
Їм свічки тулить в простір архітект…
І совість вулична, та пересічна, плаче…
Де, Русь-ти-Київська… Узавтра – місто зет!

Змії парканів -  звичка до кріпацтва.
За муром мовчки, зовні … жиємо,
і шлемо грамоти від тихого козацтва…
У наймах сестри, сестри й помремо?
___

Уклін нескорених, ландшафти Русі вам -
екс-вишням, гАєві та екс-красуні Либідь,
і ДнІпру, Замковій… А вічне «Аз воздам» -
і шляхті, що сховалась в слові «любить»!

Опубликовано: Портал гражданской журналистики ХайВей – 4 марта 2009 11:19:04