Звичка до кріпацтва
Вже не дратує! безладу невпинність,
і жах парканів, ґвАлтівний пейзаж,
і тіла замість пагорбів – рівнинність,
і Кончі замість – дАховий грильяж.
І болю замість, дИхання, рефлексів -
уп-денс і звИчка впертись в серіал,
де світом править зграя Homo-рексів,
«мілійонерство» – кляття від кидал!
На очах – світськість! Де тобі, Версаче?
Їм свічки тулить в простір архітект…
І совість вулична, та пересічна, плаче…
Де, Русь-ти-Київська… Узавтра – місто зет!
Змії парканів - звичка до кріпацтва.
За муром мовчки, зовні … жиємо,
і шлемо грамоти від тихого козацтва…
У наймах сестри, сестри й помремо?
___
Уклін нескорених, ландшафти Русі вам -
екс-вишням, гАєві та екс-красуні Либідь,
і ДнІпру, Замковій… А вічне «Аз воздам» -
і шляхті, що сховалась в слові «любить»!
Опубликовано: Портал гражданской журналистики ХайВей – 4 марта 2009 11:19:04
Tags: Киев, стихи, философская лирика